Психологічна служба

Місце психопрофілактики та інноваційних моделей в організації роботи психологічної служби в школі.

Програма профілактичного забезпечення людини в різних видах діяльності була підготовлена всіма етапами розвитку теоретичної і практичної вітчизняної психології і педагогіки.

На межі ХХ ст. особливо яскраво проявилася тенденція до посилення практичної спрямованості психологічної науки. Чим більшим знанням про людину і засоби їх отримання володіла психологія, тим природніше проявлялась потреба, потреба в поєднанні здобутих знань із специфікою розв’язання поставлених суспільством завдань. У цей час проявилася потреба в перетворенні психології із терапевтичної в практичну науку, не тільки таку, яка обслуговує людську діяльність, але і таку, що володіє засобами її регуляції.

На початку ХХ ст. для визначення будь-якої практики впливу на людську психіку і управління нею був введений в категоріальний апарат психології термін "психотехніки" (У. Штерн, Г. Монстенберг). Вперше у психологічній науці ставиться питання про характер використання знань для розв’язання психологічних проблем. Для цього розробляються способи психологічного впливу на людей з метою підвищення ефективності їх функціонування як професіоналів, підкреслюючи необхідність ретельного відбору контингенту для участі в тій чи іншій діяльності.

В 30-ті роки, на жаль, негативне ставлення до психологічних знань в нашій країні привело до того, що наукові дослідження з використання рекомендацій психології при організації різноманітних видів людської діяльності були практично принижені.

З новою гостротою проблема застосування психологічної науки на практиці виникла на межі 70-80 рр. Одночасно в різних галузях психології загострилося розуміння необхідності усестороннього і комплексного застосування її видів і рекомендацій в різних сферах життя.

Модель і напрямки розбудови психологічної служби в масштабі всієї країни були висунуті і активно підтримані провідними вітчизняними психологами. Створення в країні психологічної служби для вирішення конкретних завдань психологічного обслуговування в усіх сферах нашого життя було визначене VІ Всесоюзним з’їздом психологів.

При цьому кожній галузі психологічної науки загальної психології, соціальної психології, вікової і педагогічної психології, психології праці та інженерної психології, медичної психології, психології управління та ін., - пропонувалось визначити і поставити перед собою ті конкретні завдання, вирішення яких забезпечить можливість в найближчий час впровадити результати психологічних досліджень в практику.     

Психологічна наука розробляє проблеми психологічного забезпечення в таких галузях суспільної практики як середня і вища освіта, виробництво, медицина, сфера обслуговування, юридична практика, спорт та ін.

Сфери застосування практичної психології в цей період може умовно об’єднати в декілька груп:

• а) для оптимізації конкретного виду діяльності;
• б) в інтересах створення довготривалих та суттєвих змін в життєдіяльності людей;
• в) з метою вирішення особистих завдань.

Турбота про виховання і підготовку молодих кадрів зумовила активне обговорення і визнання психологами і педагогами сутності і змісту психологічного забезпечення навчально-виховного процесу в школі і вузах.

Пріоритет в становленні психологічної служби як організаційної форми реалізації набутків практичної психології в сфері освіти отримали саме шкільні психологи. На даний час найбільша кількість практичних психологів працює в загальноосвітніх школах. Це не випадково, оскільки переважна більшість психологічних проблем виникає саме в процесі вторинної соціалізації.

Функції психолога в школі, форми і напрямок роботи є досить різноманітним, про що свідчить "Положення про психологічну службу" та інші нормативні документи.

Форми роботи шкільного психолога вибираються ним особисто і є різноманітними:

• читання лекцій,
• проведення групових тренінгів і занять,
• індивідуальні консультації для учнів, учителів, батьків,
• тестування й анкетування всіх учасників навчально-виховного процесу та ін.

Статус практикуючого психолога у ЗОШ має свою специфіку. З одного боку, він не повинен відігравати роль учителя – людини, яка оцінює або санкціонує поведінку учня. З іншого боку, психолог – рівноправний член педагогічного колективу, який бере активну участь у вирішенні долі вихованців.

Психологічне забезпечення педагогічного процесу в школі вперше почало створюватися в Естонії.

В центрі уваги було створення психологічної служби в школі, обговорювались завдання і основні напрямки роботи психолога в школі, його статус і підготовку питання організації і обміну досвідом.

В 1982 р. в Москві, під керівництвом І. В. Дубровіної та Ю. С. Бабанського розпочався експеримент по введенню в склад педагогічного колективу педагога-психолога з метою визначення його функцій, виявлення основних напрямів і форм роботи, встановлення мас компетенції, визначення тих сторін педагогічного процесу, де необхідна участь шкільного педагога.

Трохи пізніше, в 1994 р, Є. М. Дубровська та О. А. Тихомандрицька, розглядаючи психологічне забезпечення педагогічної діяльності, в якості основного завдання шкільного психолога виділили 2 сиратегії такого забезпечення:

Психологічне консультування та психологічне проектування. Психологічне консультування розглядають як вирішення корекційних завдань ситуації, що вже виникла. Під проектуванням розуміли складну взаємодію психолога з представниками інших спеціальностей з прогнозування майбутньої ситуації і закладання в неї таких психологічних умов, які забезпечили б оптимальне протікання соціальної діяльності. Іншими словами, якщо при консультуванні психолог допомагає клієнту адаптуватися до вже існуючих конкретних умов здійснюваної ним діяльності, то при проектуванні мова йде про виявлення нового психологічного змісту визначеного виду ситуації. Саме проектування стало основою профілактичної роботи шкільного психолога.

Через нестачу кадрів виникла необхідність підготовки керівників шкіл і вчителів в якості шкільних психологів. Тим самим функції психологічного забезпечення регулювались за межі діяльності професійних психологів.

Особливо важливим завданням в межах психологічної служби в школі М. В. Ромезо вважав розробку теорії і практики наукової організації розумової праці школярів, вплив і практичне використання можливостей психолого-педагогічних факторів, що забезпечують співвідношення характерних норм і реальної поведінки школярів.

В цей період визначалось багатство підходів до визначення завдань шкільної психологічної служби. Так, Н. Ф. Темезіна виділяла чотири класи завдань, у вирішення яких повинен брати участь шкільний психолог [; ст. 4]

До першого класу завдань вона відносила оцінку стану навчально-виховного процесу і рівня сформованості навчального колективу.

До другого класу були віднесені корекційно-відновлювальні завдання.

В третій клас виявились включені профорієнтація учнів, робота по професійній підготовленості, просвіті.

Четвертий клас – консультативна робота.

В. В. Балишакова наступним чином охарактеризувала коло завдань шкільного психолога:

• По-перше, вивчення індивідуально-психологічних особливостей з врахуванням вікових, статевих та національних відмінностей і вивчення між особистісних взаємин учнів.
• По-друге, психологічне консультування батьків, психологічний аналіз шкільних виховних заходів.
• По-третє, вивчення індивідуально-психологічних особливостей членів педагогічного колективу і їх між особистісних взаємин; виявлення природи "психологічних бар’єрів", що виникають між учнями і вчителями.
• По-четверте, вивчення тих чи інших сторін пізнавальних процесів особистості, надання методичної допомоги вчителям для проведення психолого-педагогічної діагностики.

І. В. Дубровіна та А. М. Прихожан вважали, що основним завданням шкільної психологічної служби повинно бути забезпечення індивідуального підходу до учнів.

Пізніше І. В. Дубровіна уточнила основне завдання психологічної служби в школі і визначила, що це повинно бути впровадження новітніх наукових досягнень в галузі вікової, педагогічної і соціально психології у повсякденну шкільну практику. Знання індивідуально-психологічних особливостей учнів, на її думку, повинно бути провідним принципом в діяльності шкільного психолога. Очевидно, цілком справедливо індивідуальний підхід відзначений як принцип і спосіб діяльності психологічної служби.

Таким чином, велика кількість і різноманітність завдань, що вирішуються шкільним психологом, з однієї сторони свідчать про трудності підготовки психолога для школи і психологічної підготовки учителів, так і психолог і вчитель повинні бути компетентні в різних галузях психологічних знань і другої сторони, говорить про те, що в школі виникає маса запитань, які потребують вирішення на психологічному і педагогічному рівні.

Залежно від спеціалізації навчального закладу та моделі психологічної служби психолог вибирає пріоритетні напрями своєї діяльності.

Разом з тим існує кілька основних напрямів, що їх має забезпечити психолог:

• підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу. Ця найважливіша робота здійснюється з учнями, вчителями, батьками. Вона може відбуватися у формі лекцій, читання факультативних курсів, проведення психологічних консультацій з учителями, семінарів для вчителів та батьків;
• психологічна профілактика й корекція – визначення осіб, що схильні до девіантної поведінки і відставання в навчанні; робота з дітьми "групи ризику" (такими, що мають проблеми в навчанні, емоційні розлади); допомога дітям у кризових ситуаціях; здійснення психологічно-педагогічних заходів з усунення відставань, девіацій та конфліктів; запобігання конфліктів між учасниками навчально-виховного процесу; превентивне виховання, метою якого є формування в учнів орієнтації на здоровіший спосіб життя та захист психологічного здоров’я; профілактика адиктивної поведінки (алкоголізму, наркоманії, СНІДу і злочинності серед неповнолітніх);
• соціально-психологічне обстеження учасників педагогічного процесу з метою покращення педагогічного процесу з метою підвищення навчання й виховання учні